УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА №9 2012 р.

СЕРГІЙ ВОРОНЦОВ ФЕСТИВАЛЬ У МІСТІ ВИГНАНЦІВ ТА ПОЕТІВ



УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА   №9   2012 р.

 

 

 

СЕРГІЙ ВОРОНЦОВ

ФЕСТИВАЛЬ  У  МІСТІ ВИГНАНЦІВ ТА ПОЕТІВ

 

 

бдт 

 

 

 

Аншлаг у філармонії під час театрального перформенсу

за книжкою Ігоря Померанцева

«Czernowitz. Черновцы. Чернівці»

 

Апофеозом, звісно, були останні дні фестивалю. Карпа у нічному

клубі і Забужко у церкві та на ринку, Малкович виступав і як поет,

і видавець, і навіть вантажник книг свого видавництва.

Продовжилися читання і відбулася театральна вистава за книгою Ігоря

Померанцева «Czernowitz. Черновцы. Чернівці».

Виставу підготувала Незалежна театральна лабораторія, раніше зазначалося,

що це спільний проект України та Угорщини), однак переважна

частина учасників лабораторії — це чернівчани, угорцями були

художник та автори музики до вистави. Крім того, сам режисер,

хоча й чернівчанин, працює у відомому угорському театрі м. Бе-

регове (театрі з дуже своєрідною та успішною історією, засновник

якого Атилла Виднянський). Провінція часто перехвалює своїх,

але цим хлопцям, здається, випало навпаки. Три роки тому на

першому фестивалі «MERIDIAN CZERNOWITZ» було представ-

лено виставу «Пісок із урн» за поезією Пауля Целана. Вона потім

стала переможцем на театральному фестивалі у Санкт-Петер-

бурзі. Але, на жаль, не отримала належної підтримки преси навіть

у себе вдома. Хоча було беззаперечне відчуття успіху, творчої

удачі. Ніхто не прокинувся знаменитим... а могли б. І ось знову

фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ, і знову відчуття творчого ус-

піху, несподіваності, здивування вже на виставі за книгою Ігоря

Померанцева. У ній нема звичного сюжету і можна ширяти атмо-

сферою міфу та міста. Перекласти це мовою театру, здавалося

б, досить важко. Але якраз у Олега Мельничука це чудово вихо-

дить. Текст йому потрібний переважно, як пусковий механізм для

власних асоціацій вже театральною мовою. Метафорою він від-

повідає на метафору, спогадом на спогад, образом на образ.

Слова — лише містки для пречудових театральних метафор, ви-

става — бенефіс таких метафор. Молоді, пластичні, сильні актори

Незалежної театральної лабораторії чудово їх втілюють. Це видо-

вище, що якраз не потребує коментарів та статей для того, щоб

створювати і нарощувати легенди навколо. Це обростання мі-

фами та домислами коментаторів та професійних критиків на-

справді непотрібні ані поезії, ані театру. На щастя, ця вистава

цікавіша роздумів про неї. Принаймні, для того, щоб її описати,

треба дати настільки ж сильний метафоричний ряд.

Завершився фестиваль презентацією книги Ігоря Померанцева.

Сам автор вирішив перетворити цю презентацію на обговорення

теми, що ж таке міф Чернівців — вірніше міф вічного прикор-

доння, міста вигнанців, емігрантів, людей, які почувалися чужин-

цями будь-де, що врешті і породжувало в них людей і поетів. Це

дивне життя без батьківщини, без сталості, без ідеології, за яку

можна було б зачепитися без остраху, коли у людини нічого нема,

 окрім маленької затишного міста, кількох квадратних кілометрів

каменю, де, як не дивно, відбувалося усе, що робить життя по-

вноцінним: любов, смерть, доля. У кожного свої міфи, і мабуть,

не варто робити його загальним. Адже міф — це насправді

щось особисте. Спільний міф — завжди банальність. Узяв

участь в обговоренні й автор цих рядків. Поділюся своїм бачен-

ням міфу Чернівців, який, можливо, буде одним із ключів і до

фестивалю. Це не міф вигнання чи спокути, чи людини, яка не

може мати батьківщину. Це міф про щастя, яке могло відбутися.

Цим відчуттям просякнуті чимало спогадів колишніх чернівчан.

Отже, міф і побажання:

«Перебираючи старі записи, фотографії, малюнки друзів, я рап-

том зрозумів, що мистецтво ділиться на дворове і фасадне.

Двори — це лірика в квадраті. У них немає жодної політики, ре-

лігії, нації, тільки Бог. Схоже, фасади він залишив Іншому. А со-

лодке приберіг для себе. І показник здоров'я, що «митці»

Чернівців все ж таки люблять двори.

 

юдт 

Сцени з театрального перформенсу Незалежної театральної лабораторії за книжкою

Ігоря Померанцева «Czernowitz. Черновцы. Чернівці». Реж. Олег Мельничук

 

Apotheosis, of course, were the last Festival days. Karpa in the nightclub

and Zabuzhko in the church and at the market, Malkovich acted

as a poet and publisher, as well as porter of his publisher’s books.

Reading continued and theatrical performance based on the book by

Igor Pomerantsev «Czernowitz. Chernovtsy. Chernivtsi» took place.

Performance was prepared by Independent Theatre Laboratory, it was

mentioned before that it was a joint project of Ukraine and Hungary,

but the vast majority of laboratory participants — are Chernivtsi citizens,

Hungarians were artist and composer. Besides, the director,

though Chernivtsi is his home-town, works in the famous Hungarian

theater in Berehove (theater with a very distinctive and successful history,

founded by Atilla Vydnyanskyy). Province often praises its own

too much, but these guys seem to get the opposite. Three years ago

at the first Festival «MERIDIAN CZERNOWITZ» performance «Sand

from Urns» by poetry of Paul Celan was presented. It’s won at theater

festival in St. Petersburg then. But, unfortunately, hasn’t received adequate

press support even at home. While there was unquestionable

feeling of success and creative success. Nobody woke up famous...

as they could. And here the Festival «MERIDIAN CZERNOWITZ»

again, and feeling of creative success again, feeling of surprise is the

performance based on the book by Igor Pomerantsev this time. It doesn’t

have common plot and let to soar in atmosphere of myth and city.

It seems quite difficult to translate such things into the language of theater.

But Oleg Melnychuk did in the best way. He needs text primarily

as a trigger mechanism for his own associations in theatrical language.

He answers with metaphor on the metaphor, with memory on recollection,

with image on the image. Words — are only the bridges for remarkable

theatrical metaphors, performance — is a benefit of such

metaphors. Young, plastic, strong actors of Independent Theatre Laboratory

embody those perfectly. This spectacle is that just does not

need comments and posts to create and build legends around it. Any

fouling with myths and speculations of commentators and professional

critics are actually unnecessary neither for poetry or theater. Fortunately,

this show is more interesting than thoughts about it. At least,

you should give equally strong metaphorical row to describe it.

The Festival was finished with presentation of Igor Pomerantsev book.

The author decided to turn this presentation into discuss on the topic

of what the myth of Chernivtsi is — or rather the myth of eternal borderland,

of exiles, immigrants, people who felt like outsiders wherever

they were, that eventually gave them to rise as people and poets. This

a wonderful life without a homeland, without sustainability, without ideology,

for which one could catch without fear, when a person has nothing

but a small cozy town, several square kilometers of stone, where,

oddly enough, all that makes life valuable had happened: love, death,

destiny. Everyone has its own myth, and it probably should not been

made universal. Because myth — is something personal actually.

Common myth — is always banality. The author of these words also

took part in the discussion. I’d like to share with you with my vision of

the myth of Chernivtsi, which may be one of the keys to the Festival.

It's not a myth of expulsion or redemption, or a man who can not have

homeland. This myth of happiness that could happen. A lot of memories

of former citizens of Chernivtsi are imbued with this feeling. Thus,

the myth and wishes:

«Turning over old recordings, photographs, pictures of friends, I suddenly

realized that art is divided into the yard and facade. Yard — is a

lyric in the square. They have no politics, religion, nation, only God.

Looks like facades he left to others. And sweet he reserved for himself.

And the health indicator is that «artists» of Chernivtsi still loves yards.

Why is the art of facade, formal, ringing with applause and parliamentary

powers, and yard, that look like a toy, wedged in the heart cam?

This is art about secret joy found in the gateway that you wear in the

hole sunny pocket of soul. It is about light of tree in the west, about

dog with insanely beautiful eyes, about broken purple borders, about

faded old who looks like on the podiums in their verandas, sitting on

Viennese chairs and banquette, on the verandas, drowning in yummy

home flavors. This art doesn’t brings good luck often, but it's always

about happiness and its components: love and death. It is about everything,

but not about book, not about ideas.

Ideas in the province are a little funny, everyday life is like a toy a little,

career is slightly ironic, and consciousness gets unprecedented freedom».

So, it’s wanted art not of mind, not status, laureate art but art of happiness.

Such was at the Festival, and let it be more of thаt.

P.S. I forgot about wine, by the way. There was more than enough of

it at the Festival. To listen to the poets with a glass of wine four days

in a row, what else happiness do you want?



Создан 28 апр 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником